Як колись святкували Різдво

Коли у 13 столітті заснували Львів, то Різдво здебільшого святкували з 7-го до 9-го січня, а ось новий рік – 1-го березня, через релігійний розкол у Європі. До цього моменту настання нового року відзначали 1-го вересня. Проте, вже в 16 столітті територію Європи охоплюють релігійні війни, в цей час з’являються реформатори (євангелісти, або, як ми частіше їх називаємо – протестанти), які з невідомих мені причин, почали святкувати новий рік 1-го січня. Згодом під впливом боротьби з євангелістами й католики перейшли на святкування за новим стилем. У 1582-му році Папа Григорій ХІІІ увів орденат, за яким новий рік починався не 1-го вересня, а 1-го січня, тобто так, як прийнято нині у цілому світі.
В 14 столітті, коли Україна приєдналася до Польщі, святкування початку нового року перенесли з 1-го березня на вересень. Святкування ж Різдва відбувалося за такими датами, що й сьогодні, католицьке – 25-го та 26-го грудня, а православне – 7-го та 8-го січня. В цей період ніхто серйозно не ставився до святкування Нового року, пріоритетним і масштабнішим було все-таки відзначання Христового народження. Згодом, після прийняття унії, свято нового року перенесли на 14-те січня.
Із першим поділом Польщі, до Львова прийшли австрійці й король. Йозеф ІІ видав патенти, які надавали різним релігіям статусу рівноправ’я. Таким чином, в 1817-му році, король видав патент, згідно з яким на новий рік почали встановлювати ялинку. Спочатку це робили тільки євангелісти, тобто протестанти.
Проте, вже в 1917-му році кайцер Австрії Франц, з нагоди народження принцеси, розпорядився поставити ялинку у своєму палаці, що дало поштовх в імперії ставити її як новорічний та різдвяний атрибут. До середини 19 ст. ялинку використовували здебільшого німецькі чиновники і поселенці. Проте, зважаючи на різницю святкування в датах Різдва, одні українці ставили ялинку на Різдво Христове, а інші –на Новий рік.
Ялинку прикрашали різноманітними прикрасами, переважно релігійного спрямування, а також ставили на верхівку зірку, традицію якої можна пояснити двояко: це або в честь народження Ісуса Христа або це була зірка Давида в честь Хануки. Адже новий рік всі святкували спільно – й католики, й православні, й іудеї. Початок року святкували просто, переважно їли лише канапки та шампанське. Так було до Другої світової війни. А після – все змінилося. Ще під час війни німецька окупаційна влада заборонила святкувати новий рік спільно з іудеями. Вважаючи, що євреї повинні святкувати новий рік й Хануку у гетто. Українці ж з поляками теж відокремились, святкуючи окремо новий рік, святого Миколая та Різдво. Після війни, в результаті голокосту, третина львів’ян була знищена, згодом внаслідок еміграції значної частини населення на Захід, а потім й після депортації на Схід, вийшло так, що корінних львів’ян залишилось у меншості. Багато з інших регіонів СРСР поселились у Львові, а також урбанізація сіл призвела до того, що новий рік став скоріше ідеологічним атрибутом.
Перший вертеп згадується на Личакові. Батяри самостійно робили шопки. Часто робили механічний вертеп – ляльки могли рухатись. З ним мандрували по всьому Львову, колядували, збирали гостинці і гроші.
У міжвоєнний період влаштовували традиційні кіноакції для малозабезпеченої публіки. Перед ратушею продавали ялинки. Саме в цей час ставали популярними електричні вогники. Тож дехто дозволяв собі таку розкіш і купував новорічну атрибутику, схожу на сучасні гірнянди.
В радянські часи релігія була під забороною, будь-які християнські святкування придушували. Ялинку тоді ставили поблизу місця сучасного пам’ятника Шевченкові. Так зустрічали Новий рік. І до Різдва, десь 5-6 січня ялинку розбирали. Якщо в 1939-му і в 1940-му роках були Дєдушка Мороз і святий Миколай, і Санта Клаус (польський), то після війни – діток розважав Дєдушка Мороз зі Снігуркою, а шампанське з канапками замінили горілка й олів’є. Розміщення головної ялинки міста теж мало свою історію. До початку 50-х років її ставили там де і зараз – поруч з Оперним театром. Проте, з 1952 року в цьому місці розмістився Ленін, тому необхідно було знайти інше місце для зеленої красуні. Її ласкаво прийняла клумба, що виникла замість монументу Яну III Собєському. В цьому місці ялинка розміщувалась до початку 70-х років, поки її не перенесли з Центру аж до парку Культури. Таку зміну влада пояснювала великими розмірами парку, що міг вмістити більшу кількість охочих відвідати ялинку, а також практичністю, оскільки біля ялинки була встановлена ковзанка, яку б розмістити на головному проспекті в Центрі просто б не змогли. Проте, справжні причини крились у вертепах, які попри заборону збирались під ялинкою в центрі міста. Під ялинку в парку культури шанувальники народних традицій не наважувались іти, адже поруч, в теперішній будівлі СБУ, розміщувалось КДБ. До речі, помпезності у зустрічі Нового Року з феєрверками, ілюмінаціями і т.п. у радянський час не було. Місто практично нічим, окрім ялинки, прикрашено не було. Подекуди на вікнах навчальних закладах можна було зустріти наклеєні з паперу сніжинки. Одинокі феєрверки ж представляли з себе випущені з ракетниць сигнальні ракети.
Ялинку стали прикрашати зіркою Радянського Союзу. Після краху СРСР відбулось історичне змішання традицій, тож зараз ялинку прикрашають і кульками, і релігійними атрибутами.
Формально у Львові ніхто не забороняв святкувати Різдво в часи радянської влади. Звичайно, що церква в той час була відділеною від держави, але в той самий час, сам Радянський Союз проголошував свободу віросповідань. Згадаймо, за Конституціями, які існували в СРСР, як 1936-го, так і 1977-го років, не було вказано жодного пункту, який би не дозволяв святкувати Різдво. З одного боку, всі ми знаємо про «санкції», які існували в часи комунізму. У випадку приналежності людини до партії, святкувати Різдво ставало небезпечно, оскільки за це могли дати «прочуханки», зокрема, це також впливало на кар’єру. З іншого боку Святвечір відзначали тільки вдома, а відслідкувати це ніхто не міг. Тому Різдво водночас і було під цензурою, і не підлягало їй. Звичайно, що під заборону потрапляли колядки.
У Львові, греко-католицька церква була заборонена. Вона була формально приєднана до РПЦ. Коло церкви стояли вчителі й відстежували тих, хто святкував. Проте, біля Латинського катедрального костелу, як правило, такого не було, там львів’яни могли піти на Службу Божу. У Львові, в радянські часи, не можливо було нічого заборонити.
Вже ближче до розпаду радянської влади, у 88-89-х роках все частіше почали ходити вертепами й колядувати. Звичайно, що тодішня влада намагалася надати такому дійству ідеологічного спрямування, але в неї не вийшло.
Багато що зникло з довоєнних традицій вертепу. До радянської влади обов’язковими персонажами вертепу були: Ісус Христос, ангел, чорт, жид, Ірод, воїн, смерть, три царі, також додавались й інші персонажі. Після війни почали трішки доповнювати вертеп, додаючи таких героїв як гуцули, воїни УПА, нквд-шники. В основному до сучасного вертепу додали політичних та історичних персонажів. Пам’ятаю пару років тому була ідея зняти жида з вертепу і замінити його торговим агентом через те, що дехто з єврейських товариств образився за образ жида, але згодом ситуація залагодилася.

За матеріалами газети “Експрес” від 7-14 січня 2016 року.