Харчування мешканців давнього Львова

Як і всюди в епоху середньовіччя, основу меню становило зерно, крупи, овочі. М’ясо було досить дорогим — заможний городянин їв його 1-2 рази на тиждень. Значно більше вживалося риби, яка замінювала м’ясо, особливо під час постів, а вони охоплювали більше ніж півроку.

У наш час може видатися дивним, що Львів діставав великі прибутки від торгівлі соленою рибою. На території передмість було багато рибних ставків, звичайно, приватних. Але торгівля рибою велася тільки через посередництво міста, яке контролювало її якість. З величезного переліку львівських товарів тільки два (!) їх види мали гарантію якості — міське клеймо: кубики воску і діжки з соленою рибою. А діжка в той час була мірою ваги (460 кг), і лихо тому купцеві, у чиїй діжці виявилася б хоч одна зіпсована риба!

Хліба у Львові вживали багато. Існували окремі цехи пекарів білого і чорного хліба.
Великою популярністю користувалися овочі — капуста, буряки, огірки, часник, цибуля.
Окремо треба сказати про приправи. До епохи хрестових походів майже вся Європа не знала прянощів (перець, мускат, шафран, кориця тощо). Присмачували їжу селітрою, значно дешевшою від солі. Сіль у середньовіччі була продуктом дорогим — адже на всю Європу існувало лише кілька її родовищ. І мабуть, саме з цим пов’язана стара прикмета: розсипати сіль — до сварки.

Хрестові походи познайомили європейців з прянощами, прищепили смак до них, але… дороги, якими ці товари завозилися на Захід, були перекриті турками. Тому не дивно, що звичайний чорний перець на ринках Західної Європи коштував удвічі дорожче від золота.

Постає запитання: а до чого тут Львів? Належить зауважити, що він був одним з небагатьох міст, через які прянощі, що входили до переліку так званих східних товарів, потрапляли в Європу. Східними називали товари, які привозили з країн Близького та Далекого Сходу: прянощі, дорогоцінне каміння, високоякісну індійську та перську холодну зброю, китайські шовки, індійські мусліни, перську парчу.

Львів мав, як говорили в той час, виключне право складу на східні товари. Це була система законів і постанов, котра в цілому виглядала так: всі східні товари мали бути продані тільки у Львові, тільки львів’янам і тільки за тими цінами, які встановив Львів. Порушення права складу каралося конфіскацією каравану. Неважко зрозуміти, що кілька львівських купців зосереджували у себе маси дорогоцінних товарів, які потім з величезним зиском перепродувалися на Захід.

Прянощі коштували у Львові недорого і були доступні для особистого споживання. Львівські кухарі виготовляли різноманітні підливки і соуси.

Цукор у Львові, як і по всій Європі, був на той час великою рідкістю — його привозили з Азії, а згодом з Америки. Тому потреби великої кількості ласунів задовольнялися медом.
Їжа більшості львів’ян була бідною і одноманітною — борщ, каша (вівсяна, гречана, житня), змащена конопляною або лляною олією, риба, іноді шматок дешевого м’яса.