Бджільництво в Підгорецькому монастирі

Розвитку бджільництва в монастирі сприяло його зручне географічне розташування, оскільки навколо були ліси та поля, на яких з ранньої весни і до пізньої осені цвіло чимало квітів, які давали великий медозбір. З пасіки монахи отримували мед, прополіс і віск. Мед і прополіс застосовували при лікуванні та ймовірно для продажу на ярмарках. Натомість вощину і віск топили й з них виготовляли свічки, які використовували для освітлення церковного і житлового приміщень.

Детальних відомостей про початок бджільництва на території Підгорецького монастиря не збереглися. Вперше, документально вказано, що в 1769 р., «в лісі на долині закладено пасіку». Ймовірно, що монастирська пасіка знаходилася на хуторі Пліснесько, поблизу обителі, а дуплянки виготовив монастирський столяр. Вважаємо, що вулики розмістили в одному місці, неподалік монастиря, з метою запобіганню втечі роїв та полегшення догляду за бджолами.

У 1773 р., за ігумена отця Вінцентія Загоровського, монастирська пасіка становила 35 пнів-колод, з яких 17 були старими, а 18 – новими. Пізніше, в 1779 р. під час ревізії Підгорецької обителі пасіка становила від 28 до 32 колод-дуплянок. Одночасно в 70-ті рр. ХVIII ст. невелика пасіка із 7 пнів знаходилася в с. Голубиці, де в місцевій церкві проводили богослужіння отці-василіани з Підгорецького монастиря.

Зі збільшенням чисельності колод-вуликів постало питання зберігання взимку в окремому приміщенні колод-вуликів. Так, в 1781 р. поряд з пасікою вже знаходився дерев’яний будинок (зимівник), в якому на час медозбору проживав пасічник (можливо отець-василіанин) та знаходилася стодола для зберігання інвентаря і колод-вуликів. За рік чисельність монастирської пасіки, завдяки роїнню бджіл, зросла з 32 до 52 пнів-колод. Однак, на весну 1782 р. частина бджолосімей загинули й чисельність пасіки становила 34 пнів-колод. За цей же час, на пасіці роїлися 33 бджолосім’ї та пасічник зловив 41 рій.

На початку 1783 р. монастирська пасіка становила 47 пнів-колод, а в 1784 р. зросла до 60 пнів-колод. Однак, упродовж 1785–1786 рр. зменшилася до 20 пнів-колод. Ймовірно, що причиною стала холодна зима або вплив шкідників, через, які більшість бджолосімей загинули. Хоча на 1805 р. пасіка становила 63 пнів-колод, що свідчить про цілеспрямоване розведення бджолярської культури в Підгорецькому монастирі. З цього стає очевидним, що монастирська пасіка не кочувала, а знаходилася на місці та задовольняла потреби мешканців обителі. Значний медозбір монастир мав завдяки значній кількості земельних ділянок, на яких засівалися однорічні та багаторічні трав’янисті медодаї (конюшина, люцерна, гречка тощо).

Документальної інформації про розвиток бджільництва в Підгорецькому монастирі упродовж ХІХ – початку ХХ ст. не виявлено. Лише в 20-х рр. ХХ ст. бджільництвом займалося Згромадження сестер мироносиць. Так, станом на 12 березня 1925 р. сестри мироносиці утримували 6 пнів бджолосімей. Опікувалася невеликою пасікою сестра Стефанія Сковрон, яка одночасно була управителькою гарбарні, шевської робітні і пасічництва (станом на 1926 р.). У 1933 р. завершилося будівництво двоповерхового монастиря й усі сестри переїхали з Підгорецького монастиря на постійне місце проживання до м. Богородчани поблизу м. Станиславова (тепер – м. Івано-Франківськ). Після виїзду черниць припинилося утримання пасіки в обителі.

На сьогодні в Підгорецькому монастирі бджільництвом не займаються. Натомість на хуторі Пліснесько та в його околиці знаходяться приватні пасіки. Таким чином, 1769 р. – перша документальна дата початку заснування монастирської пасіки. Підкреслимо, що пасіка забезпечувала Підгорецьку обитель та її мешканців продуктами бджільництва, насамперед воском для освітлення приміщень.

 

https://galinfo.com.ua/news/monastyrskyy_med_yak_rozvyvalosya_bdzhilnytstvo_v_pidgoretskomu_monastyri_282095.html