Львівська мода

1900 рік.

Галичина зачарована шармом сецесії: витонченість, рослинні орнаменти проникають в архітектуру, поліграфію і моду. Галицька пані все ще в корсеті, у блузах з рясним мереживом й буф-рукавами, у лілієподібних спідницях пастельних тонів. Особлива ознака сецесії – величезні, пишні капелюхи. Щоб підкреслити філософські контрасти того періоду, в одязі використовували чорний і фіолетовий колір. сецесія ідеалізувала образ “жінки-квітки”, тож галичанка початку ХХ ст. максимально “декорована”, кожен аксесуар гардеробу – від парасольки до флакончика парфумів – витвір мистецтва. Іконами моди є співачка Соломія Крушельницька та актриса Львівського театру Ірена Сольська. У Львові був “Дім моди” з кравцями вищого класу, котрі відстежували польську періодику зі зразками моди Парижа та Відня. сецесія пропагувала типаж “жінка за тридцять”, модно було робити напуск зачіски на чоло, наче прикриваючи зморшки. Роль тогочасної пані – прикрашати товариство чоловіка, тож шик та елегантність – обов’язкові супутниці галичанки. Жінки традиційно опікуються домом та дітьми, проте модно підвищувати свій рівень: відвідувати різні гуртки і мати хобі, що пов’язане з образотворчим мистецтвом чи рукоділлям.

1910 рік.

У Європі пропагується здоровий спосіб життя, галичанки ідуть працювати, скидають корсети. У моду входить вільна сукня – “реформа” та жіночий силует, сконструйований австрійським художником Густавом Клімтом. сукні були ледь вкорочені (по кісточки), без акценту на талії, шилися з легких тканин, які драпігувались і легко спадали по силуету. На галичанок, що скинули корсети і порушили багаторічні канони моди, поки що дивляться косо, церква критикує нові віяння.

1920 рік

Один з двох періодів найбільш радикальних змін моди у ХХ ст. Після Першої світової війни з жіночого гардеробу зникає жорсткий корсет. Жінка розкута, крокує в ритмі джазу та чарльстону, емансипується і бере в руки цигарку. Довжина суконь скорочується до скандальної відмітки – по коліно. Ще півстоліття модниці не зможуть перетнути цю межу. У моді – вільна сукня-сорочка “без талії та грудей”, що часом переходить у туніку. Сукні рясно оздоблені бісером, паєтками, бахромою. Галичанки урізноманітнюють сукні вишивкою, експериментують з народними орнаментами. Олена Кульчицька, що займається моделюванням одягу, друкує народні орнаменти на текстилі. У моді прямий силует і образ дівчинки-підлітка. Галицькі пані починають обстигати коси.З-під крихітного капелюшка-кльош видніється каре.

1930 рік

Зірка німого кіно Грета Гарбо одягає штани, й жінки несміливо починають копіювати кінодіву. Досі цей елемент одягу львівські панянки використовували виключно для занять спортом. Разом з тим, намагаючись забути про Велику депресію, Голлівуд диктує повернення розкішного стилю. У моді – довгі шовкові сукні з оголеною спиною, що підкреслюють стегна. Галицькі світські модниці висвітлюють волосся, відрощують та накручують його.

1940 рік

Не до моди – іде Друга світова війна. Жінки перешивають костюми своїх чоловіків, котрих забрали на фронт. У моді – Х-подібний силует, затягнута талія і широкі плечі (у плечики вшиваються валики з кінського волосу). Жінка стає чоловікоподібною, мілітаризованою. Убогість костюма панянки намагаються компенсувати охайністю. Дорогі тканини витісняє трикотаж – такий одяг зручний, доступний і не мнеться. Панчохи стають “рожевою мрією” львівської панянки. З шовку та нейлону виготовляють парашути, тож на жіночий виріб тканин не вистарчає. Пані взимку носять товсті в’язані панчохи, влітку малюють стрілки на ногах, щоб імітувати наявність аксесуару. Оскільки Галичина стає частиною СРСР, то наприкінці 40-х до Львова приїздять радянські офіцери та партійці. Офіцерські дружини незграбним чином долучаються до культури моди та дорогого гардеробу представниць галицької інтелегенції. У місті Лева дотепер ширяться легенди, як ці “модниці” відвідували Оперу у самих лише шовкових пенюарах. Старше покоління галичанок на знак протесту проти нових порядків одягається підкреслено елегантно, принципово у чорне траурне вбрання.

1950 рік

Крістіан Діор створює супержіночий “нью лук”, а галичанки втрачають останній бастіон елегантності – капелюшок. Радянська мода диктує сірість, закликає одягатись “як усі”. Жінкам, що працюють у державних установах, не рекомендують носити сережки, перстні, а заодно і штани як пережиток буржуазного минулого. У 1944 році у Києві відкривають Будинок моди, кравці приходять сюди зі своїми прасками і матеріалами. Галицькі модниці намагаються наслідувати французьку моду, шиють із ситцю сукні: виражена талія під поясок і пишна зібрана спідниця (під нею одягали підспідник – “гальку”). Молодь бунтує проти сірості і створює яскраву моду. Львів стає одним із центрів “стиляжництва”. Карикатурне наслідування американської “кіношної” моди назвуть радянським феноменом, бо ніхто в світі не носив таких яскравих суконь, обтислих спідниць, високих зачісок. У 1959 році в Москву приїжджає Крістіан Діор з новою колекцією мод. Контраст з радянською дійсністю вражаючий: витончені дами в капелюшках, приталених сукнях, нейлонових панчохах на тлі радянських жінок у косинках, шкарпетках під сандалі та плюшевих жакетах. У Львові в цей час (1958 рік) з’являється перший на радянських просторах вищий навчальний заклад, де навчають моделюванню одягу.

За матеріалами газети “Високий замок” від 5-11 березня 2015 р.