Осінь у Львові

Маріанна Задорожна – Осінь у Львові

Віолончельний плач на Кайзервальді Це вже осіння музика одвічна, В тій осені усе здавалось звичним Якби не голос спогаду Вівальді. І навіває пишне жовте листя Кохання спомин, затишок колиски, Тепло каміну і гуцульський ліжник, Настояний на травах чай іскристий. Так гарно охолонути від спеки, Так втішно відпочити вже від літа, Згадати плани близькі і далекі, Нові зростити повечірні квіти. Старий трамвай везе кудись у казку І хочу, щоб тривала ця мандрівка, Щоб раптом я отримала підказку Де тиха пристань, втрачена криївка.


Юрій Сташків – У осінньому Львові дощ

У осінньому Львові дощ, Парасольок парад строкатий, І бруківочний глянець площ На відлуння ходи багатий. Десь між звуками кроків тих Заблудились мої у часі Між будівель оцих старих, У краплин затяжному вальсі… Ллє у душу тепло камін Попід древнім склепінням вежі, А на фресках старезних стін Відблиск свіч, ніби блиск пожежі. У горнятку парує чай, Пара душ зігріває словом… І якщо на землі є рай, Нині він у дощі над Львовом.


Валькірія – Осінь у Львові

Годинник ратуші дванадцять відбиває, На вулицях снують казкові тіні, Човном по небі місяць пропливає, Нам сни свої нашіптує осінні. Над Львовом ніч застигла, наче хмара, Виблискують свічки в душних кав’ярнях. Це осінь випускає свої чари, Неначе сонми постатей примарних. Ось Опера стоїть собі поважно, Невидимий оркестр Шопена грає. На Ринку леви – лицарі відважні, Крізь вир століть мрійливо поглядають. Церкви й цукерні тихо засинають, Закутавшись у шаль мелодій ночі. Лише з пітьми самотньо виринають Вогні машин, немов лякливі очі. Опале листя кольору бажання, Потомлених компаній гамір хмільний, І вічні зорі, мов ліхтарики кохання, І міста дух – нескорений і вільний!…


Олечка Шнайдер – Насниться львівська осінь

Тобі, мабуть, насниться завтра осінь – Холодний день і ніч в твоїй душі, Й розчинена роса в моїм волоссі, І біль залишений в ряснім дощі. Тобі, мабуть, насниться завтра осінь – Пожовкле листя й сірі ліхтарі… Як зникнути хотів у безголоссі В моєму світі, що присвячений тобі. Тобі, мабуть, насниться завтра осінь – Такий сумний, невимушений день, Й замерзлі почуття чужих відносин, І щось пусте у поглядах людей. Тобі, мабуть, насниться завтра осінь… І як приїдеш знов ти у свій дім. Я прошепочу: “Милий, залишись назовсім, Бо за тобою плаче рідний Львів”…


Роман Кисельов – Львів, осінь і трошки алкоголю

Яке байдуже й сонячне опівдні це давнє місто. Так я і хотів, смиренним бути, наче ґанки мідні, де жовтий плющ недавно шелестів: нехай отруйну спрагу почуттів заступлять барви осени погідні. У них розтануть незнайомці рідні, і зацвітуть у людній самоті Твої звабливі обіцянки срібні, такі ж нездíйснені, такі ж святі. Не маючи надії на меті вони тепер безжурно-самоцвітні. Їм горниці вготовані догідні в наполовину срібній голові, вони розсиплять спогади тендітні в укритій срібним порохом траві. І навіть сірі мури вікові стоять сліпою радістю вагітні. Освятять вечір у вологій пітьмі блідих костелів гори мовчазні, і коло них урочі, старожитні реклам тривожних матові вогні. Та вже несила вірити мені у ці живі прозріння заповітні. Старі відбитки радісного болю, ви знаєте, що знову зацвісти я вже ніяк себе не приневолю. Зі свого каземату самоти я можу вам у жертву принести лиш осінь, Львів і трошки алкоголю.


Снєжка Ізмоденова – Тут моя осінь.

Тут моя осінь. Тут моє життя. Ми мовчимо, бо зайві всі слова, Між нами стіни зведені дощем Та щось палає у душі вогнем. Беруть початок тут мої думки, Тут щастя моє, бо це щастя – ти, Народжуються мрії й почуття, Тут осінь моя і моє життя. Шепоче серце листям золотим, І спогади, немов пекучий дим, Тут все, що я хотіла так давно І вітер гріє ніжністю й теплом. І я мовчу, хай скаже все душа Бо нею чую і все бачу я, Минуле відпускаю без жалю Чи знаєш ти, як я тебе люблю? Тут моя осніь. Тут моє життя. Ми мовчимо, бо зайві всі слова, Тут серце є, тому не треба слів, – Це мій чарівний, найдорожчий Львів.


Оля Мельник – Гойдає осінь жовте листя

Гойдає осінь жовте листя Вклада, мов діточки малі. У Львові всі шляхи зійшлися Мов перехрестя на Землі. Куди б не мчалася містами Куди б не везли поїзди Якими б я не йшла стежками Я повертаюся сюди… …В таксі маршрутне я не сяду До дому пішки я пройдусь Душі своїй найду пораду На велич Львова подивлюсь… І як в житті моїм не буде- Назавжди тут, чи кілька днів В житті ніколи не забуду Про друге рідне місто – Львів!